Хто замінив Сталіна? Політична боротьба після його смерті
Смерть Йосипа Сталіна в 1953 році стала шоком для Союзу Радянських Соціалістичних Республік і всього світу. Цей події спровокувала політичну боротьбу за його спадкоємство. Багато питань виникають про те, хто буде наступником Сталіна, які кандидатури заявилися і чи були підготовлені плани на такий випадок. У цій статті ми розглянемо ключові фігури і події, пов’язані з пошуком наступника Сталіна і періодом політичної нестабільності, що настала після його смерті.
Одним із важливих кандидатів на посаду наступника Сталіна був Лаврентій Берія, голова Державного комітету безпеки СРСР. Берія мав чи не найвпливовішу позицію в країні після смерті Сталіна і вважався одним із найсильніших кандидатів на посаду глави держави. Проте, наступні випадки, пов’язані з ним, призвели до його зневаження та позбавлення посади, а в результаті до розстрілу.
Ще одним потенційним кандидатом був Георгій Маленков, перший секретар Комуністичної партії Радянського Союзу. Він був одним з послідовників Сталіна і зайняв його посту впродовж короткого періоду до того, як був зміщений з посади Крушчовим. Маленков був відомий своїми ліберальними поглядами і спробами здійснити політичні та економічні реформи. Проте, він не отримав необхідної підтримки в партії і був змушений піти у відставку.
Смерть Сталіна та події, що настали після неї
Смерть Йосипа Сталіна 5 березня 1953 року стала великим шоком для Радянського Союзу та всього світу. Звістка про його кончину рознеслася світом як блискавиця, і політичний ландшафт пережив значні зміни.
Після смерті Сталіна відкрилася політична боротьба за його спадкоємство. Найбільш відомі фігури, які боролися за владу, були Лаврентій Берія, Георгій Маленков і Нікіта Хрущов. Кожен з них представляв різні групи та інтереси, і саме тому боротьба між ними була жорсткою та недолугою.
Незабаром після смерті Сталіна, Берія було затримано та звинувачено в радянському шпигунстві. Це дозволило Маленкову та Хрущову отримати перевагу. У лютому 1955 року, Берію розстріляли після таємного суду, що стало кінцем його політичної кар’єри.
Після смерті Сталіна, Маленков став Головою Ради Міністрів Радянського Союзу, а Хрущов став Генеральним секретарем Комуністичної партії. Проте, Маєнков швидко втратив свою впливову посаду через внутрішню боротьбу в партії. Хрущов же зумів послідовно зміцнити свою владу та вирвати перемогу в конфлікті.
Політичні зміни після смерті Сталіна призвели до де-Сталінізації країни, а також до обмеження культу особи. Було прийнято ряд реформ, які закріпили Хрущова як нового лідера Радянського Союзу. Найвідомішою з них була “Таємниця довголіття”, яка розкривала критику на рахунок Сталіна та його режиму.
Смерть Сталіна була масштабною подією, яка змінила політичну ситуацію в Радянському Союзі. Вона відкрила нову епоху в історії країни, яка вказувала на поступовий розпад сталінського режиму. Конкуренція між Берією, Маленковим та Хрущовим показала, що політичне спадоємство Сталіна було не таким очевидним, як здавалося.
Три великі фігури політичної боротьби після смерті Сталіна
Нікіта Хрущов, який впродовж тривалого часу був одним із найближчих співробітників Сталіна, відіграв значну роль у послідовному реформуванні СРСР. Він був одним із ініціаторів «де-сталінізації» та провів низку поліпшень у внутрішній політиці країни. Хрущов опрометив Берію і витіснив Маленкова, ставши Головою Ради Міністрів.
Лаврентій Берія, голова Міністерства Внутрішніх Справ, був визнаний одним із найдеструктивніших пристосуванців тоталітарного режиму Сталіна. Його політика репресій та терору була пов’язана з безліччю жертв. Після смерті Сталіна, він спробував захопити владу, але Хрущов зміг об’єднати проти нього силу.
Георгій Маленков, той, хто мало не став наступником Сталіна, був представлений як лояльний співробітник і послідовник вождя. Однак, після смерті Сталіна, він швидко втратив свою впливову позицію через внутрішні політичні боротьби і був змушений піти з поста Голови Ради Міністрів.
Наслідки смерті Сталіна та політичні розбіжності
Смерть Йосипа Сталіна мала серйозні наслідки для політичного ландшафту СРСР. Після його смерті виникла політична боротьба за владу, що призвела до значних розбіжностей серед комуністичної еліти.
Одним з найважливіших наслідків смерті Сталіна був крах культу особи, яка була притаманна сталінському режимові. Жорстокі репресії, масові політичні переслідування та абсолютна диктатура Сталіна були засуджені багатьма внутрішніми фракціями комуністичної партії.
Після його смерті спостерігалося прагнення до політичних реформ та зрівняння злочинів сталінського режиму. Реформатори намагалися полегшити життя трудящих та розслабити контроль над суспільством.
- Фіналом боротьби за владу стала Нікіта Хрущова, який очолив Комуністичну партію СРСР у 1953 році. Він розпочав політику десталінізації, знищуючи культ особи Сталіна та усунувши багатьох його послідовників з влади.
- Хрущов також розпочав процес децентралізації влади, знищуючи систему управління, яка була характерна для сталінського періоду.
- Однак, політичні розбіжності в комуністичній партії продовжувались навіть після Хрущова. Опозиційна група, на чолі з Леонідом Брежнєвим, придушувала ліберальні настрої та зміни внутрішньої політики. Це призвело до поновлення диктаторського контролю та обмеження прав людей.
Наслідки смерті Сталіна та політичні розбіжності в СРСР показали, що послідовники Сталіна намагалися зберегти його політичну спадщину, тоді як реформатори боролися за зміни та політичну свободу. Ці розбіжності мали вирішальний вплив на подальший розвиток радянського соціалізму.
Нове керівництво СРСР та початок розколу в радянському таборі
Проте, період після смерті Сталіна характеризувався не лише зміною керівництва, а й початком розколу в радянському таборі. Почався активний дискурс про гріхи Сталіна та політику десталінізації. Він призвів до перегляду окремих політичних репресійних рішень, вивіску культової особи Сталіна та засудження тоталітарних методів його влади.
Розкол в радянському таборі проявився в боротьбі між різними фракціями в КПРС. Маленков та Хрущов прагнули провести політичні реформи, знизити тоталітарні методи управління та відкрити країну для зовнішнього світу. Однак існувала інша фракція, яка прагнула зберегти сталінський тип управління та політичну репресивну систему. Це призвело до загострення боротьби за владу та посилення таємницькості проведення політичних процесів.
Розкол в радянському таборі, який почався після смерті Сталіна, виявився досить глибоким і вплинув на подальший розвиток СРСР. Події того періоду стали посиленою підставою для зміни політичної ланки в СРСР та формування нової політичної системи в країні.